ВИДИ ОБРІЗКИ САДОВИХ РОСЛИН

Звичайно, посадивши у саду ту чи іншу декоративну ролину, ми можемо дати їй можливість рости, як їй хочеться. Але, якщо Ви хочете, скажімо, аби кущ був набагато пишнішим чи рясно квітував, без обрізки не обійтися. Стрижка рослин буває різних видів.

ФОРМУЮЧА ОБРІЗКА.

Вона викликає ріст необхідних пагонів у потрібному напрямку, проводиться в кінці зими — на початку весни (вийнятком є ліщина, береза, клен та інші, що характеризуються раннім сокорухом). Якщо, наприклад, кущ кособокий, а Ви хочете надати йому правильної пишної форми, сильно обріжте сторону, що слабко розвинена, це стимулюватиме масове утворення нових пагонів, а добре розвинений бік злегка підстригають влітку. У сортів, що мають строкате листя, рекомендовано вирізати гілки з листками не того кольору при основі.

ОМОЛОДЖУЮЧА ОБРІЗКА.

Як і усі живі істоти, рослини старіють, особливо при поганих умовах росту. Такі екземпляри можна омолодити. При цьому одразу усі потужні пагони старого куща за один сезон не вирізають, щоб не надто травмувати рослину. Зрізують гілки від середини і навіть під корінь рано навесні. Перед усім це стосується швидкорослих ліщини, форзиції, калини, жасмину тощо.

ОБРІКА, ЩО ПОКРАЩУЄ ЦВІТІННЯ.

Потрібно простежити, щоб така стрижка була проведена у такий строк, аби у рослини залишилось достатньо часу для формування потенційно квітучих пагонів. Ті, які квітнуть на цьогорічних пагонах, обтинають навесні. Весняно квітучі (форзиція, ранні спіреї, магнолія) — одразу після цвітіння, позаяк квітнуть вони на пагонах минулорічних.

САНІТАРНА ОБРІЗКА.

Це видалення хворих, пошкоджених та обмерзлих пагонів. Зріз при можливості потрібно зробити над добре розвиненою брунькою.

Стрижка повинна мінімально травмувати рослину, тому інструмент завжди повинен бути чистим та гострим. При відпилюванні гілок (особливо горизонтальних) перший надріз роблять знизу, щоби гілка, коли відпадатиме, не відривала зайвих волокон та кори. Нерівні місця зрізів великого діаметру зачищають садовим ножем та обробляють садовим варом.

МАГНОЛІЯ

Без перебільшень корелевою весняного саду можна назвати магнолію. Раніше в Україні її культивували переважно на Закарпатті чи у Криму, але тепер ця екзотика стала доступною і звиклою майже скрізь. Магнолія, в принципі, є кущовою рослиною, але виростає до розмірів чималого дерева. Батьківщиною магнолії (залежно від виду) є Північна Америка та Східна

Азія (Китай, Японія, Корея). Ця одна з найдавніших квіткових рослин зустрічається вже у крейдяному та третинному періодах (приблизно 65 млн років тому). Назву свою вона отримала у 1703 році на честь французького ботаніка П'єра Маньоля.

Найпоширеніші у наших краях Магнолія Суланжа (запросто розростається до 6м), Магнолія Зірчаста (компактний кущик близько 2м), Магнолія Кобус (велике дерево, сягає 10м). Зустрічається і Магнолія Оберненояйцевидна та інші. Обрати свою Ви можете за смаком, враховуючи розміри куща, форму та колір квітки тощо.

Якщо Ви придбали магнолію, виберіть правильно місце для неї. Вона може чудово рости і на сонячному місці, і у напівтіні. Проте пам'ятайте, що молоденькі кущики доволі чутливі до прямого сонячно проміння, тому, висадивши її на відкритому місці, притініть на деякий час. Висока температура повітря і нестача вологи при цьому ослаблюють тургор рослини. Недостатній полив спекотного літа прискорять для Вашої магнолії прихід осені. Аби цього уникнути, своєчасно підливайте її, мульчуйте землю,щоб волога довше затримувалась, підкормлюйте, притіняйте. Але не перестарайтесь, щоб не було застою води.

Ґрунт магнолія любить родючий, пухкий, слабокислий, в міру вологий. Страждає від вапняків та засолення. Висаджуючи магнолію, стежте, щоб коріння не пересихало. Взагалі, рослина має поверхневу кореневу систему, тому не варто розпушувати й перекопувати землю довкола куща, аби не травмувати її. Достатньо буде мульчувати, що добре буде перед зимою для утеплення (використовуйте для цього торф чи кору).

Цвіте магнолія переважно у кінці квітня — на початку травня, до розпускання листочків (період цвітіння у нас залежить часто від погодніх умов). Квіткові бруньки формуються протягом літа, після того, як магнолія відквітла, тому і стрижуть її одразу по цвітінні, позаяк навесні можете пообтинати майбутні квіти. Хоча, в принципі, уже в кінці літа видно сформовані пуп'янки, які за сприятливих умов можуть розкритися ще цього року, спричиняючи повторне, але не таке рясне, цвітіння. Взагалі, радять підформовувати лише юні деревця, а дорослі стрижки не надто потребують. Буває й так, що купивши на ринку магнолію, Ви не один рік не можете дочекатись , коли ж нарешті вона порадує Вас своїми квітами. Можливо, до вас потрапила Магнолія Кобус, яка починає квітнути у віці 15-ти років, а то й пізніше. Є випадки, що замість магнолії продають й зовсім інші рослини, зокрема осику. Тому будьте обережні, і ліпше зверніться до перевірених садових центрів.

КІВІ У ВАШОМУ САДУ

Для більшоті садівників-любителів головним правилом є КРАСА ТА КОРИСТЬ, щоб, окрім естетичного задоволення, можна було потішитись смачненьким. Цим правилом і керуються у доборі рослин для свого саду. І рідко коли без уваги у такому випадку залишається АКТИНІДІЯ, яку у народі охрестили міні-ківі.

У природі налічується 40 видів рослини, які зустрічаються у Гімалаях та Південно-Східній Азії. У нас переважно вирощують Актинідію Коломікту та Актинідію Гостру. Рослини доволі зимостійкі, зокрема коломікта витримує 40-градусні морози. До речі, саме цей вид цікавий ще й тим, що на сонячному місці її листя міняє колір: серед зелені з'являються рожеві та білі плями.

Висаджуючи актинідію, правильно виберіть місце, зважаючи на те, що, скажімо, актинідія гостра розростається до 25 м, а коломікта до 10, аби рослини мали доволі місця для вільного росту і не гнітили своїх сусідів. Забезпечте їх хорошою міцною опорою. Місцину знайдіть добре освітлене. Земля не повинна бути надміру ущільненою і важкою — ліана буде мучитись. Актинідія любить поживний слабокислий в міру зволожений ґрунт. Хоча вона і вологолюб, не варто допускати застою води, а роблячи дренаж при посадці, ні в якому разі не використовуйте будівельної гальки — вона містить вапно, а це згубно для ліани. Крім вапна, вона негативно реагує на свіжий гній та хлоровмісні речовини. Коріння у актинідії поверхневе і неглибоке ( близько 30 см вглиб), тому, окрім пересихання, рослина може страждати від механічних пошкоджень внаслідок розпушування чи перекопування землі під нею — відмовтесь від цього взагалі.

Плодоносити актинідія починає у 3-4-річному віці. Період цвітіння триває з кінця травня до середини червня (до речі, актинідія хороший медонос), а плоди, що утворилися по тому, достигають неодночасно з серпня по жовтень. Добре плодоносить рослина протягом 30 років. Проте є одна особливість: актинідія — рослина дводомна, тобто чоловічі та жіночі квіти формуються на різних рослинах, а щоби отримати врожай, потрібно мати щонайменше "самця" і "самичку". Взагалі для нормального врожаю рекомендують висаджувати поряд 5 жіночих і 2 чоловічих рослини. Жіночі квітки переважно поодинокі, а чоловічі зібрані у пишні суцвіття. Запилюються вони вітром або комахами. Цікаво й те, що коломікта за відсутності запильника може запилитись власним пилком, але врожаї у таких випадках не надто рясні.

Солодкі ягоди не лише дуже смачні, а й корисні : вони містять у 15 разів більше вітаміну С, аніж цитрусові; містять речовини, що регулюють і стимулюють роботу серця; допомагають у лікуванні туберкульозу, карієсу, цинги, хвороб нирок та сечовивідної системи тощо.

Актинідія плодоносить на однорічних пагонах минулого року — пам'ятайте це при обрізці, аби не перестаратись. Восени чи ранньою весною бажано просто обрізати усі слабкі пагони, роблячи зріз на 2-3 см вище бруньки. А раз на 4 роки робіть рослині омолоджуючу обрізку. І візьміть до уваги, що у ній міститься АКТИНІДИН — алкалоїд, що є у валер'янці, тому молоденьку рослинку потрібно вберігати від котів, які спокушаються її специфічним запахом.

ГОТУЄМО ПОЖИВНИЙ СУБСТРАТ ДЛЯ РОСЛИН

Як правило, рослини на ділянці висаджуються у наявний ґрунт. Але дбайливі господарі завжди намагаються покращити його якість. Про це ми вже побіжно згадували, але тепер розглянемо дане питання докладніше.

Домішки для розпушування поліпшують фізичні характеристики землі, її водо- та повітрепроникність, сприяючи розвитку міцної кореневої системи рослин. Для цього використовують подрібнену кору (зазвичай, хвойних порід), компостовану, з додаванням вапна і мінеральних добрив, свіжу стружку (при чому стружка листяних порід містить більше азоту і калію), солом'яну січку, перемішану з аміачною селітрою, річковий пісок або торф (що також і підкислює субстрат).

Хороші земельні суміші можна придбати у магазині готові, а можна приготувати самому. Пропонуємо Вашій увазі кілька рецептів.

ДЕРНОВА ЗЕМЛЯ.

Її заготовлюють на луках з хорошим травостоєм зі злакових та конюшини на суглинках. Шматки дернини товщиною 8-15 см збирають влітку чи на початку осені, складають прошарками трава до трави у купу до 1,5м висотою. Між шарами закладають гній та вапно. Все це поливають і при можливості перекопують. Наступного літа перекопують активніше, і земля готова до осінніх посадок. Це доволі тяжкий, але дуже поживний субстрат, який можна застосовувати у чистому вигляді або змішуючи.

КОМПОСТНА ЗЕМЛЯ.

Компост можна приготувати з будь-яких органічних решток: недоїдки, послід сільськогосподарських тварин тощо. Вони перегнивають доволі швидко, якщо це регулярно поливати і перекопувати.

ЛИСТКОВА ЗЕМЛЯ.

Найліпше для її приготування узяти листя клена, липи чи в'яза. Ні в якому разі не використовуйте листя дуба чи верби, позаяк вони містять велику кількість дубильних речовин і погано розкладаються. Опале листя збирають у купи, ущільнюють і добряче поливають. Наступного року його тричі прекопують і заправляють гноївкою, аби прискорити розклад. А для нейтралізації кислот додають вапно з розрахунку 0,5кг на 1 куб.м.

ХВОЙНА ЗЕМЛЯ.

Отримують її згрібаючи верхній шар у хвойному (найкраще сосновому) лісі разом з лісовою підстилкою: опалою хвоєю і розкладеними решткам рослин. Такі домішкам будуть раді рослини, що люблять кислий субстрат.

ДЕРЕВОВИДНА ПІВОНІЯ

Останнім часом все частіше у наших садах можна зустріти деревовидну півонію. Відрізняється вона від звичайних трав'янистих, до яких ми звикли, тим, що на зиму надземна частина рослини не ховається у ґрунт, а залишається, як у решти листопадних чагарників. Історія рослинки, батьківщина якої Китай, налічує понад 2000 років.

Хоч деревовидна півонія досить екзотична рослина, проте не є вибагливою у догляді. Місце для неї можете обрати сонячне або напівпритінене: взагалі-то, півонія світлолюб, але у легкому затінку цвітіння триває довше. На відкритому місці кущ матиме округлу форму, а у притіненні — циліндричну. Якщо Ви надумали зробити композицію з кількох кущів, візьміть до уваги, що півонія може розростатись від 1,5м до 2м у діаметрі (залежно від сорту) і не любить загущеності, а також сусідства великих дерев.

Півонія посухо- і морозовитривала (до — 30), а от застою вологи не любить, тому подбайте про хороший дренаж. До ґрунту рослина не вибаглива. При посадці корчик можна занурити нижче кореневої шийки на 10-15 см. Таким чином бруньки, що опиняться під землею проростуть новими пагонами і кущ стане пишнішим. Після висадки чи пересадки півонія часто хворіє і погано розвивається, але це закономірне явище.

Як і трав'яниста, півонія деревовидна квітне у травні — на початку червня (є сорти, що цвітуть і влітку). Цвітіння триває приблизно два тижні. Квіти ( 10-20 см у діаметрі, білого, салатового, жовтого кольорів і різних варіантів рожевих та червоних) формуються на торішніх пагонах. Якщо рослина вирощується з насіння, то почати цвісти вона може на 5-6 рік. Але переважно усі півонії, які можна зустріти в продажу є щепленими, при чому часто їх прищеплюють на кореневище трав'янистої, покращуючи таким чином витривалість рослини.

Після цвітіння півонію можна підстригти: відквітлі квітоноси обтинають до першої сформованої бруньки — це запорука рясного квітування наступного року.

Якщо раптом трапляється, що Ваша півонія довго не квітне, причини можуть бути такими:

• корч посаджений надто глибоко чи замілко;
• рослина перегодована азотними добривами, тому нарощує зелену масу, а сама півонія особливих потреб у підживці не має;
• пуп'янки пошкоджені морозом, спекою чи хворобою;
• кущі посаджені занадто близько і заважають один одному;
• часта пересадка або поділ куща;
• надмірна обрізка (уже зазначалось, що квітне півонія на минулорічних пагонах, тому, обтинаючи кущ восени чи ранньою весною, Ви можете просто зрізати всі квіткові бруньки;
• земля занадто суха чи перезволожена;
• після висадки більшість сил рослинка віддає на укорінення, тому може також не квітнути.

Деревовидні повінії часто вражаються сірою гниллю, особливо при затяжній дощовій погоді. Тому для профілактики у такі дні знайдіть час обробити кущик розчином мідного купоросу.

відновлюємо газон після зими

Навесні однією з важливих справ на присадибній ділянці є відновлення газону. Чим раніше Ви візьметесь за справу, тим краще. Після того, як з поверхні газону зібрано сміття, що зібралося за зиму, варто вирівняти поверхню території, досипавib землі чи компосту, а випуклі місця і кротовини розрівняйте за допомогою лопатки.

Далі займаємося аерацією та скарифікацією газону. АЕРАЦІЯ повинна забезпечити нормальний достут повітря у ґрунт, що дуже ущільнився. При цьому дернину прорізають вертикально гострими зубцями граблів або ножами вертикулера на глибину 3-7 см. У процесі СКАРИФІКАЦІЇ (зішкрябування) з газону видаляють мохи, бур'яни та органічні залишки, які називають повстю, і які потім можуть стати причиною різноманітних хворіб газону. Внаслідок цих робіт газон дещо руйнується, але для нормального подальшого росту трави вони просто необхідні, а після них бажано певний час газоном не ходити.

Голі місця, що залишилися по скарифікації, засипають піском або компостом і підсіюють траву. Після підсіву не забудьте про полив: ліпше це робити вручну, лійкою з дрібними отворами. Згодом газон підживлюють добривами з більшим вмістом азот. Зараз існують спеціальні гранульовані підживки призначені власне для закладання та відновлення газонів. Підживу можна навіть розсіяти, поки лежить сніг, і поживні речовини вбиратимуться землею разом з талою водою. Причому стежте, аби аби сніг сходив рівномірно, - це врятує від застою вологи у певних місцях.

Після зими на ослабленому газоні можуть розвиватися вогнища захворювань ( фузаріоз та різні види цвілі). Якщо осередок хвороби невеличкий , такий клаптик варто вирізати відступивши при цьому по периметру 15-20 см, щоб уникнути залишків спор, підсипати свіжої землі і посіяти нову траву. В іншому випадку місце, де хвора трава пожовкла, обробити фунгіцидами системної дії. Робити це слід зранку при сухій погоді, а через 2-3 дні повторити процес.

Інша загроза декоративності зеленого килима є водорості, мохи та лишайники, які особливо масово розвиваються на важких глинистих і погано дренованих місцинах та у затінку. Для профілактики їхньої появи можна обробити ґрунт розчином мідного або залізного купоросу. Але найкращим заходом буде ліквідація першопричин їхнього розростання: покращіть якість та структуру землі внесенням необхідних компонентів, забезпечте хороший дренаж.

Вивчаємо властивості ґрунту

Сад починається з землі. Саме від неї в першу чергу і залежить результат вашої роботи на ній. Не дарма кажуть, що земля не лише дзеркало природи, а й дзеркало її власника.

Механічний склад ґрунту відповідає за його родючість. Тому закладаючи сад, варто його вивчити і вжити при необхідності усіх заходів до його покращення. А визначити цей склад просто: беремо трохи верхнього шару землі і, додаючи воду, замішуємо густе тісто. Тепер займемось ліпкою: розкачавши тісто тоненько, намагаємося скрутити його у кільце. Результат багато про що розкаже.

Якщо заміс дуже еластичний, а бублик виходить без дефектів і не кришиться, це свідчить про те, що у Вас ГЛИНИСТИЙ ґрунт. Ця категорія характеризується високою щільністю, тому таку ділянку важко обробляти. За літньої спеки він утворює тверду кірку, через яку важко пробиватися рослинам, а під час злив стає надто в'язким, не пропускає ні води, ні повітря. Впершу чергу потрібно зменшити щільність такого ґрунту. Для цього землю перекопують і розпушують (під час посадки плодових дерев не менше, ніж на 60 см), вносять пісок ( до 30-40% об'єму ґрунту) і органічні добрива — перепрілий гній, торф, листовий опад.

Оптимальний варіант для садівника, коли при ліпці кільце дає дрібненькі тріщинки. Це СУГЛИНОК, що придатний до будь-яких видів використання. Суглинки мають достатній запас поживних речовин, мають хорошу стуктуру, тому легко обробляються. Але і вони потребують час від часу поповнень добривами: торф, гумус, компост тощо.

Якщо, не те що бублик, а й тісто не виходять взагалі, значить, ґрунт ПІЩАНИЙ . Така земля досить легка і добре пропускає воду, але з неї швидко вимиваються поживні речовини, тому її доводиться частіше поливати і піддобрювати. Покращити склад можна за рахунок додавання компосту, гумусу, суглинку тощо. Зустрічаються ще СУПІСКИ (коли тісто все-таки замісилось, але ліпити з нього не виходить). Як і суглинки, вони теж оптимально підходять для садівництва. Завдяки своїй структурі вони добре вбирають воді і довго її утримують, є достатньо аерованими. Але і тут внесення органіки аж ніяк не зашкодить.

До речі, добре перепрілий компост (суміш зігнилих решток рослинного походження) є найкращим стуктуроутворювачем для ґрунту, позаяк він насичує його поживними речовинами і покращує його структуру (це стосується усіх типів).

МІКОРИЗА

Вам, напевне, доводилось, купуючи ту чи іншу рослину для свого саду, чути від консультантів, що для деяких видів потрібні специфічні умови і у будь-якому ґрунті вони рости не будуть. Найяскравіший приклад — це верескові, що нормально розвиваються лише у кислому середовищі. Одним з пояснень цього явища є МІКОРИЗА. Отож, розкажемо Вам, що це і чому вона настільки важлива.

Мікориза -це симбіотичне співіснування гриба з рослиною, а можливим таке співжиття часто є лише за певних умов. Зазвичай, міцелій (ниткоподібні утворення типу корінців, що утворюють грибницю) гриба колонізує коріння рослини, утворюючи щось накшталт чохлика, але може робити це і через інші органи свого хазяїна. 98% рослин без мікоризи не можуть нормально розвиватися. Гриби, що її утворюють існували уже 1000 млн.років тому, ще до виходу рослини на сушу, а тому саме вони стали тією допоміжною силою, завдяки якій рослини могли освоїти суходіл.

Мікориза допомагає рослині отримувати більше води та мінералів (особливо фосфору) з ґрунту, а гриб натомість забезпечує себе таким чином вуглеводами, амінокислотами та фітогормонами. Чохлик, що утворюється на корінні хазяїна, у сто разів збільшує його поверхню всмоктування, що дуже важливо для рослин, які ростуть у вкрай бідних умовах. Гіфи гриба розповзаються на сотні метрів, пощо через них рослини можуть навіть передавати одне одному поживні речовини та інформацію (наприклад, про реакцію на різноманітні зовнішні впливи.

Самостійно рослини можуть споживати лише поверхневий гумус, який легко розкладається, а для більш повноцінного харчування вони не мають ферментів, що могли би розщеплювати решту запропонованих страв. Саме мікориза і презентує собою потужний ферментивний апарат, який розщеплює будь-які поживні речовини що містяться у землі.

Крім живильної, мікориза виконує і захисну функцію. Наприклад, гриб Триходерма Лінгорум (його спори входять до складу препарату ТРИХОДЕРМІН) має протимікробні та протигрибкові властивості, пригнічує понад 60 видів патогенів, зокрема плодову гниль, фітофтороз, фузаріоз та паршу.

РОДОДЕНДРОН ПО ЗИМІ

   Рододендрони все частіше стають окрасою українських садів, не зважаючи навіть на те, що потребують посиленої уваги і мають свою специфіку. Дуже прикро, коли рослинка не переживає зиму або її важко привести до пуття навесні. Подекуди навіть надмірна турбота над рослинкою може виявитись згубною.

   Якщо Ви вибрали для рододендрона правильне місце, більшість клопотів відпадають самі собою. Оптимальний варіант це місцина захищена від протягів та прямого сонячного проміння. За таких умов при відносно м'якій зимі їх можна навіть не обгортати. Тим паче, що загорнутий агроволокном рододендрон, що росте на сонячній стороні, часто може запрівати і внаслідок цього надовго втратити свій декоративний вигляд. А інколи дбайливі господарі, бажаючи вберегти його від морозів, загортають поліетиленом, що, логічно, губить рослину. Притіняючи рослину від палючого сонячного проміння, намагайтесь уникати контакту захисного матеріалу з кущем.

   Рододендрон — вологолюбна рослина. Але зимою змоги отримувати воду із землі він не має, при чому вічнозелене листя продовжує випаровувати вологу, тому ще перед зимівлею рододендрони слід добряче напоїти. Щоб зменшити кількість випарувань, рослина притискає скручені листки до пагонів. Якщо навесні рододендрон довго тримає листя у такому положенні, це значить, що він зневоднений. За таких умов йому важко самому відновити нормальний тургор, пощо від Вас вимагається кілька разів на день обприскувати кущ, доки він не прийде до тями (зазвичай, на це йде 1-2 тижні). До речі, поливаючи рослину під час вегетації, слідкуйте, аби вона не була жорсткою (рН більше 7), оскільки рослинка захворіє і почнуть відмирати пагони. Найкраща вода для поливу — снігова чи дощова, оскільки вона м'яка та кисла.

  Аби подолати азотний голод та нестачу заліза й магнію, внаслідок чого може початися хлороз, слід підживити рослину відповідними добривами. Крім того, можна скористатися біостимуляторами росту рослин, які допомагають вивесити їх зі стресових станів, зокрема подолати ускладнення після зими, - провести позакореневу обробку кущів розчинами препаратів ЕПІН або КЕНДАЛ, які можна придбати у будь-якій квітковій крамниці.

ФІТОНЦИДИ

Оточуючи себе рослинами, ми завжди пам'ятаємо, що це не лише красиво, а й дуже корисно. Безліч рослин мають цілющі властивості, що нерідко рятує життя. У цій статті мова піде про ФІТОНЦИДИ. По суті — це комплекси складних летючих органічних сполук різної хімічної природи і будови. Сам термін утворився з двох грецьких слів, що у перекладі означають: "рослина" та "вбивати". То що ж, цікаво знати, вбивають ці рослини, а точніше активні речовини, що в них утворюються?

Вироблені для захисту від патогенних мікроорганізмів, інших росли та тварин, фітонциди мають здатність вбивати чи пригнічувати ріст і розвиток бактерій, мікроорганізмів та найпростіших. Але важко переоцінити їхнє значення і для нас, людей, позаяк вони підсилюють захисні сили організму, мають антибактеріальні властивості. Фітонциди також активізують секреційну функцію шлунково-кишкового тракту, знижують артеріальний тиск, позитивно впливають на обмін речовин, діяльність серця та центральної нервової системи, дають протисклеротичний ефект.

Найближчі нам рослини, багаті на фітонциди це:

• овочеві: цибуля, часник, редька, хрін;
• плодово-ягідні: чорна смородина, чорниця, брусниця, журавлина, калина, малина, горобина звичайна і чорноплідна, барбарис, яблука, цитрусові;
• декоративні: меліса, шавлія, евкаліпт, хвойники.

Наприклад, фітонциди ялиці знищують паличку коклюшу, що є збудником дизентерії та черевного тифу; фітонциди сосни пригнічують активність палички Коха, що викликає захворювання туберкульозом; активні речовини берези та тополі ефективно діють проти мікроба золотистого стафілокока; фітонциди овочевих культур, названих вище, найефективніші проти вірусу грипу та при інших гострих респіраторних захворюваннях. Але є й рослини, сильна концентрація фітонцидів яких може і зашкодити своїм надміром. До таких належить багно.

Фітонциди відіграють важливу роль у регуляції складу мікрофлори повітря, стабілізують рівень довколишнього середовища. Саме тому є дуже корисними прогулянки та походи лісовою зоною, берегами рік та морів тощо. Завдяки своїм властивостям фітонциди широко використовуються у медицині, зокрема для виготовлення антибіотиків.

ІНСЕКТИЦИДИ

Рослини, як і всі живі організми, не захищені від паразитів та хвороб, а різноманіття останніх просто вражає. Це змусило людину шукати шляхів боротьби з ними, аби забезпечити хороший врожай сільськогосподарських культур та належний вигляд декоративних. Сьогодні у спеціалізованих магазинах можна побачити величезний асортимент хімічних препаратів проти шкідників та грибків, що буває важко зорієнтуватись, який саме вибрати. Сподіваємось, наступна інформація дещо Вам допоможе. У цій статті ми детальніше розглянемо засоби знищення комах-шкідників.

Засоби проти них називають ІНСЕКТИЦИДАМИ (від лат. іnsectum – комаха, ceado - вбиваю). Їхня дія може бути по-різному спрямована, я зв'язку з чим ці праперати можна поділити на групи:

• контактної дії: препарати, які діють, безпосередньо потрапляючи на тіло комахи під час оприскування;
• системної дії: вбираються рослиною, розходяться по ній і всмоктуються шкідником разом з соком рослини;
• кишкової дії: для боротьби з гусінню та жуками, які пожирають листя разом з отрутою;
• фуміґантної дії: діють на комаху через органи дихання, спричиняючи асфікцію — задишку;
• регулятори росту комах: припиняють життєвий цикл комахи, мають овіцидний ( згубно впливають на яйцекладку) та стерилізуючий ефекти.

За складом інсектициди бувають ХІМІЧНІ та НЕЙРОТОКСИЧНІ. Перші поділяються на : хлорорганічні (екологічно небезпечні, тому у Європі фактично скрізь заборонені), фосфорорганічні ( до них належить популярний засіб АКТЕЛІК) та піретроїди ( ДЕЦИС, КАРАТЕ тощо, виготовлені на основі ромашки даурської). Препарати цієї групи надзвичайно токсичні, знищують і корисних комах, мають довгий період розкладання (тому, використовуючи їх для обробки рослин сільськогосподарських, робіть це на початку вегетації). Досить ефективно змішувати фосфорорганічні засоби з піретроїдами у половинних дозах.

Нейротоксичні препарати виготовляють з морських кільчастих червів. Це речовини нового покоління, менш токсичні, ніж хімічні, погано взаємодіють з нервовими рецепторами хребетних, тому для нас не є дуже небезпечними. Також не шкідливі для бджіл. Ці речовини поділяють на НІКОТИНОЇДИ (на їх основі виготовлені РЕГЕНТ, БАНКОЛ, МОСПІЛАН), що переважно мають контактно-кишкову дію, впливаючи на центральну нервову систему комахи чи певну її ділянку ( так Банкол паралізує органи живлення шкідника — і той гине з голоду), та НЕОНІКОТИНОЇДИ (в основі препаратів ЕНЖІО, АКТАРА, КОНФІДОР, КАЛІПСО), які діють системно, надмірно збуджуючи нервову систему комахи, в наслідок чого вона розривається у конфульсіях чи паралічі; вони легко рухаються рослиною і можуть вбиратися із землі коренем. Проте такі забоби не надто ефективні проти жуків та гусениць.

До інсектицидів близькі АКАРИЦИДИ — преперати проти кліщів. Зокрема Актелік має акарицидні властивості. Хороші хімпрепарати, що діють як регулятори росту комахи, - ЛЮФОКС та МАТЧ.

ФУНГІЦИДИ

Продовжуємо ознайомлювати Вас з препаратами захисту рослин. І цього разазу розглянемо ФУНГІЦИДИ, які спрямовують свою дію на знищення грибків, які і є збудниками різноманітних хвороб зелених насаджень (від лат.fungus – гриб). За хімічними властивостями фунгіциди поділяють на НЕОРГАНІЧНІ (сполуки сірки, міді чи ртуті) та ОРГАНІЧНІ (похідні різних кислот).

Як і інсектициди, фунгіциди діють контактно чи системно. Неорганічні сполуки і є контактними (колоїдна сірка, мідний купорос, залізний купорос). Тому їх в основному використовують до вегетації рослин, коли з настанням тепла хворобозбудники починають активізуватися, щоб потім при обробці не обпалити листочків чи молодих пагонів.

Залежно від дії на збудника протигрибкові засоби є ПРОФІЛАКТИЧНОЇ (наприклад, ПРЕВІКУР, створений на основі карбоматів, який добре всмоктується рослиною і розходиться по ній, а також використовується для протруєння субстрату) та ЛІКУВАЛЬНОЇ дії. Ефективними хімікатами системної дії, які вбираються рослиною і здатні рухатись за точкою її росту, захищаючи і молоді прирости, - це ХОРУС, СКОР, СПЛІТ, КВАДРІС, АЛЬЄТ, РИДОМІЛ. Спектр їхньої дії досить широкий: борошниста роса, парша, сіра гниль тощо. При рекомендованих нормах витрати вони не є фітотоксичними, тобто хімічні речовини не впливають побічно на ріст і розвиток рослини.

Системні фунгіциди, потрапляючи у рослину, поширюються судинною системою і пригнічують розвиток збудника хвороби внаслідок безпосереднього впливу на нього чи в результаті обміну речовин рослини. Завдяки цьому на його дію не надто впливають погодні умови так, як це відбувається із контактними препаратами. Використовують фунгіциди і для протруювання насіння пред висівом і самої землі., обробляють зерно- та овочесховища.

Для теплокровних тварин і людини більшість фунгіцидів, що тепер використовуються, є слабо токсичними. Безпечні вони також і для корисних комах, зокрема бджіл.