ВЕДМЕДКА

Ведмедка (вовчок, капустянка) є чиненайзлостивішим шкідником наших городів. Комаха нагадує універсальний аґреґат ідельно пристосований до будь-яких умов: вона літає, плаває, риє довжелезні тунелі своїми схожими на кротічі передніми лапами, знищуюч на шляху городину. Потрапити на ділянку ведмедка найчастіше може з привізним ґругтом (переважно з торфовищ, позаяк вона полюбляє кисле середовище) або перегноє, може завітати і з сусідських городів. У гніздо, яке вочки утворюють на глибині близько 15 см у місцях з мало розпушеним ґрунтом (міжряддя або стежки — тому ефективни може бути регулярне їх глибоке перекопування), самиця відкладає до 350 яєць. Личинки покидають домівку через 50-60 днів, розповзаючись усією ділянкою, збільшуючись у розмірах, а перезимувавши на глибині 1м, улітку наступного року стають уже дорослими.

Крім отрутохімікатів, є ще безліч народних методів боротьби із цим шкідником. Проте, як показує практика, ефективним є систематична боротьба з ведмедкою, що поєднує різні заходи: за один місяць ворога ви не знищите, але за рік це можливо зробити.

Перше, що ви можете зробити, коли привезли на ділянку нової землі чи гною, - випустити на неї зграю курей, які повибирають усіх непроханих гостей (хоча мінусом є те, що вони ж поїдять й дощових черв'яків), але при цьому не робіть високих куп, аби птахи могли прочесати усе новопривезене добро. До речі, ведемедка не переносить курячого посліду, тому можете активно використовувати його для підживки рослин, проте стежте за дозуванням, аби не попалити рослинки.

Напочатку осени можна приготувати пастку для ведмедки: викопайте ямку на городі глибиною близько 70 см і наповніть її гноєм (найкраще узяти кінський). Вовчки сповзуться туди на зимівлю, тому наприкінці цієї пори року, коли вже почнуться морози, вийняти наповнення з ямки і спалити або згодувати поснулих шкідників курам. Для зручности можна використати старе відро без денця, яке Ви вставляєте у ямку і тоді вже наповнюєте гноєм.

Гноєм чи прілою соломою можна наповнювати ямки (але вже неглибокі , близько 15см) і від середини травня, коли комаха починає влаштовувати яйцекладки. А такі утворення оптимально підходять для новонароджених личинок, які харчуються гноєм. Далі чините так само, як і восени — або курям, або спалити.

Кажуть, що капустянку страшенно любить запах пива. Саме його і використовують для приготування наступної пастки: до пластикової півлітрової пляшки з широким горлечком наливаєть трохи пива, затягуюють зверху бинтом і під кутом занурюють все це у землю, щоб горлечко було на рівні поверхні ґрунту. Пивом змочують бинт і землю довколо приманки. Зверху на пастку кладуть шмат руберойду, картону тощо, підклавши камінчики, щоб жертва могла дістатись середини пляшки. Пастки зі здобиччю регулярно міняють, ополіскуючи й наливаючи нові порції.

Запахи, яких ведмедка не любить, теж масово застовують проти неї: запах горіхового листя (ним восени добряче вкривають ділянки, де спостерігалась вовчкова активність), вільхи (вільхові гілочки втикають у землю на відстані близько півтора метри одна від одної), хризантеми і чорнобривців (пучечки гілочок прикопують на городі), часнику (часникові стріли подрібнюють на м'ясорубці, півлітри отриманої маси заливають 5л води, настоюють — і заливають у вовчкові нірки).

Ще можна узяти два пакетики інсектициду КОНФІДОР, розчинити у 0,5 л теплої води, обробивши розчином відро вареної пешениці, додаючи при цьому 100г олії. Таку підкормку розкидайте городом перед весняною культивацією.

ЇСТІВНИЙ КАШТАН

Уже досить давно каштани стали окрасою наших вулиць. Ще у 1842 році російський імператор Микола ІІ привіз його до Києва. Але дерево, до якого усі ми звикли, - це так званий кінський каштан (латинська назва Aesculus hippocastanum). Справжній же європейський, чи, як його ще охрестили, їстівний каштан (Castanea sativa) для багатьох досі залишається маловідомим.

Їстівний каштан — рослина красива, швидкоросла і довговічна, у чому достойно конкурує з дубом, хоча поступається йому щільністю деревини. Ефективно виглядає цей велет протягом усього періоду вегетації завдяки красивому блискучому шкірястому листю ланцетоподібної форми (є сорти і зі строкатими листочками: біла облямівка довкола темно-зеленої листкової пластинки - сорт Variegata) . Під час цвітіння, яке триває близько місяця, дерево ніби оповите кремовим серпанком, після чого формуються колючі їжачки , які ростуть і у жовтні розсипаються плодами-горішками.

У Європу каштан потрапив з Малої Азії, в Україні він відомий з 16-го століття. У нас він переважно культивується на Закарпатті, зустрічаються і дикорослі екземпляри. Виростає їстівний каштан до 35 м висоти, має розлогу крону, а товщина стовбура може сягати 2м.

Квітнути у наших умовах дерево починає у червні, коли середня добова температура становить 18 градусів, а це майже на місяць пізніше від кінського каштана. Часто здається, що через це плоди не встигнуть дозріти до завершення вегетації, але тим не менше врожаї завжди щедрі.

Плоди каштана — це горішки, по 2-3 у колючій коробочці. Колись вони вважалися харчем злидоти, але тепер дуже популярні в усій Європі. Їх можна вживати у їжу сирими, вареними, печеними, смаженими. З каштанів отримують якісне борошно, яке відрізняється від пшеничного лише відсутністю клейковини. Також вони широко використовуються у кондитерській справі, для продукування спирту, як додаток до кави. Зелені каштани є хорошим джерелом аскорбінової кислоти, а у листі багато вітаміну К, що зупиняє кровотечі.

Рослина вимоглива до тепла і вологості, погано переносить засуху — іноді скидаючи частину листя. Негативно реагує на надлишок вапна у ґрунті, а перевагу надає кислим бурим лісовим суглинкам.

КОРОП КОЇ

Уже модною тенденцією для тих, хто має на подвір'ї водойму, стало заводити коропів Кої. Ця надзвичайно красива риба не зустрічається у дикій природі, а спеціально розводиться у декоративних водоймах та акваріумах. Саме слово КОЇ і перекладається з японської як КОРОП.

Історія риби налічує понад 2000 років. З територій близ Каспійського моря вона спочатку потрапила до Китаю, а згодом китайські завойовники перевезли її до Японії, де японські селяни на початках активно споживали м'ясо коропа в їжу (у деяких реґіонах це був основний продукт харчування). Але особливо яскраво розмальовані екземпляри не їли, а тримали вдома як декоративну тваринку. Пізніше їх почали спеціально схрещувати, аби отримати нові цікаві кольори. Поступово розведення кої стає улюбленою розвагою уже елітарних прошарків населення. Офіційно уперше світ побачив цю красу у 1914 році на японській виставці, після чого коропи стали популярними не лише на батьківщині.

Кої можуть бути найрізноманітнішої масті: чорні, жовті, помаранчеві, червоні, білі, сині, зелені, різнокольрові. Як стандарт виокремлено 14 видів мастей, а загальна кількість порід — понад 80 (найвідоміші: КОХАКУ — білий з червоним візерунком, САНКЕ — білий з червоно-чорним малюнком, ШОВА — чорний з червоно-білим). Особливого шарму додає рибі і її характер: тваринка не ляклива і добродушна, швидко звикає до господаря, їсть з його рук, може дозволити себе торкатися.

Клопотів при вирощуванні кої фактично жодних. Тримати можна їх будь-де, але купувати варто лише у спеціалістів з їх розведення, позаяк кої можуть бути перенощиками небезпечних для людини хворіб. Перед тим, як оселити рибу на постійному місці, протримайте її на карантині, тим паче якщо там уже живуть інші коропи.

Особливо великої водойми кої не потребують. Для нормального розвитку підійде басейн з півтораметровою глибиною ( але ніколи не менше 90 см), що може вмістити 10 т води ( приблизно 2х3х1,5м). У акваріумі ліпше тримати молодняк, проте у ньому риба ніколи не виросте до таких розмірів, як у вуличній водоймі, а також змінитися може форма тіла і колір буде не таким яскравим.

Годують коропів спеціальним кормом у вигляді паличок. Робити це слід часто, але невеликими порціями, аби не забруднювати води. Кої можуть ласувати і хлібом, фрутками, овочами, вареними мороженими креветками. Добова норма харчу для них — три відсотки від ваги тіла. Старайтеся, щоб дана порція з'їдалася за 5хв, аби не залишалась і не кисла.

Коропи кої живуть досить довго. Відомі випадки, коли рибина прожила 220 років. Зазвичай вони можуть виростати до 90 см удовжину, інколи до 130см, але це переважно породи ближчі до свого прародича — дикого сазана.